Безпека для росіян – загроза для світу

Безпека для росіян – загроза для світу

Укринформ
Доволі часто путінське керівництво зазначає про «ліквідацію загроз російській національній безпеці» як одну із цілей воєнного вторгнення в Україну. 

Що ж вони розуміють під цим поняттям і чи відповідає це загальноприйнятим канонам? Про це та інше – нижче в історичній ретроспективі.

Традиційно часом появи в російському законодавстві категорії державної безпеки називають 1881 р., коли в Російській імперії було ухвалене відоме «Положення про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою». У цьому документі, зокрема, зазначалося, що за умов запровадження у відповідному регіоні «стану посиленої охорони» місцевий генерал-губернатор здобував право видавати загальнообов’язкові постанови щодо «запобігання порушенням громадського спокою і державної безпеки». Визначення ж останнього поняття ні в цьому, ні в інших тогочасних нормативних актах закріплено не було. Більше того, в окремих статтях воно по суті ототожнювалось із громадською безпекою, зміст якої також спеціально не розкривався. У такий спосіб забезпечення громадського порядку було поставлено на один рівень із державною безпекою.

З огляду на те, що законодавство Російської імперії містило лише словосполучення «державна безпека» без його тлумачення, виникає необхідність з’ясувати його зміст з урахуванням історичного контексту епохи. Зокрема, у березні 1881 р. відбулося вбивство імператора Олександра ІІ представниками антимонархічних сил. Це був черговий замах на нього, який, на відміну від попередніх, став успішним. Слід зазначити, що головною причиною їх була ворожість до царя з боку колишніх поміщиків, які втратили свої володіння після скасування кріпосного права за його маніфестом від 19 лютого 1861 р. Оголошена ним селянська реформа була початком епохи «великих реформ», або буржуазних, спрямованих на показну демократизацію держави. У роботі адміністративного апарату запроваджено елементи виборності, гласності, відкритості та інші, що зовні наближували імперську систему до західноєвропейських країн. Однак така собі відносна лібералізація завершилась із приходом до влади Олександра ІІІ в 1881 р. Убивство батька спонукало його до проведення контрреформ – системи заходів, які нівелювали досягнення згаданої вище спроби перебудови устоїв Російської імперії. Початковим кроком в їх запровадженні якраз і стало видання згаданого вище «Положення про заходи з охорони державного порядку і громадського спокою». З метою придушення діяльності поширених у той час «народних дружин» як форми повстанського руху місцеві органи влади здобували можливість проголошувати на підконтрольній їм території стан надзвичайної або посиленої охорони, за яких повноваження відповідних структур (особливо правоохоронних) ставали по суті необмеженими.

Виходячи із зазначеного, стає очевидним, що в контексті описаної політичної ситуації в імперії Романових у зміст поняття державної безпеки вкладалось усунення перешкод у діяльності загарбницького імперського державно-владного апарату. Будь-який навіть дрібний проступок міг у разі необхідності розглядатись як посягання на підвалини державного ладу імперії. Упокорення населення вважалось основою стабільності в державі. При цьому учнів гімназій, реальних училищ та церковно-приходських шкіл на той час навчали за підручником «Про обов’язки людини і громадянина» 1788 р. за авторством придворного професора І. Фельдбігера. Видання являло собою своєрідний звід правил життя вигідного для держави підданого із належними ідеологічними установками. Серед іншого, містився там розділ під назвою «Про громадянський союз», у якому шлюб, стосунки батьків і дітей та всі інші інститути суспільства розглядались як елементи загальнодержавної злагоди і подавалися крізь призму служіння Богові та государеві. Більше того, ведення домашнього господарства також трактувалось у вказаному контексті. Окремий розділ присвячувався порадам щодо охорони здоров’я, але й там зазначалося про необхідність дбати про себе задля можливості в майбутньому ефективно працювати на благо держави. Відтак, безпечне існування Російської імперії зводилося в основному до задоволення інтересів самодержавної владної верхівки.

Змістове наповнення поняття державної безпеки, яке дістало законодавче закріплення в Російській імперії в 1881 р., повністю обумовлювалось особливостями чинного політичного режиму. Подібні ідеї дістали продовження і за радянської доби, про що, зокрема, свідчать приписи Адміністративного кодексу УСРР 1927 р. щодо ототожнення проступків із посяганням на основи адміністративного ладу держави. Відповідно, таке розуміння державної безпеки не може вважатися загальним і претендувати на еталонний статус. Очевидно, що номінативний підхід, за якого як явище, так і поняття для його позначення виникають одночасно, у цьому випадку буде малоефективним. На нашу думку, доцільно констатувати лише те, що за часів Російської імперії в законодавстві містилося словосполучення «державна безпека», яке не відображало повною мірою сутності відповідного суспільно-політичного і правового феномену. Тим більше, на кінець ХІХ ст. в Росії ще зберігались елементи феодалізму, що не дозволяють назвати її державою в сучасному значенні. Описане розуміння державної безпеки скоріше тяжіє до ідей «Яси» в Монгольській імперії за доби Чингісхана, а не до класичних західноєвропейських концепцій державності. Так, воєнні засади організації адміністративного ладу, суворі суспільні порядки, каральна спрямованість владних розпоряджень – ці та інші постулати свідчать про явну відсталість тогочасної російської ідеології майже на 700 років.

2 липня 2021 р. указом російського президента була затверджена стратегія національної безпеки. Відповідно до неї, національна безпека визначається як «стан захищеності національних інтересів російської федерації від зовнішніх і внутрішніх загроз, у якому забезпечуються реалізація конституційних прав і свобод громадян, достойні якість і рівень життя, громадянський мир та злагода країни, охорона суверенітету російської федерації, її незалежності і державної цілісності, соціально-економічний розвиток країни». Цей же указ не накладає на діяльність владних структур із «забезпечення національної безпеки» будь-яких обмежень в аспекті дотримання норм міжнародного права. Національна безпека текстуально по суті ототожнена з державною, що безпосередньо перекреслює сутність демократичної держави. Серед «національних інтересів», визначених як «об'єктивно значущі потреби особистості, суспільства та держави у безпеці та сталому розвитку», зазначено формування східноєвропейського економічного простору з єдиними формами управління, що передбачає обмеження суверенних прав ряду держав. Разом з тим, самостійна українська державність перешкоджає реалізації російською владою євразійського проекту як одного зі «стратегічних пріоритетів». Український сегмент Інтернету по суті підпадає під ознаки «загроз національній безпеці в інформаційній сфері» через поширення правди про історію російського експансіонізму. Відтак, по факту «національні інтереси рф» – це насправді інтереси виключно владної верхівки, а не народу в цілому, а «загрози національній безпеці рф» – ніщо інше, як перешкоди для стабільного існування владного режиму. Порівняно із законодавством ХІХ ст. ситуація змін не зазнала від слова зовсім.

Доволі показово, що незадовго після видання згаданого указу світ побачила стаття президента путіна «Про історичну єдність росіян та українців», опублікована 12 липня 2021 р. на його офіційному сайті. Показово, що текст статті подано і російською, і українською мовами. У ній зібрано загалом типові міфи російської історіографії щодо етногенезу нашого народу та розвитку української державності, однак супроводжуються вони демонстративними висловленнями «поваги» Росії до України і її народу. Кінцівка виглядає типово для радянської ідеології середини 1950-х рр.: автор стверджує про «спільність історичної долі» обох народів, а також про те, що «справжня суверенність України можлива лише в партнерстві з Росією».

Вихід у світ цієї статті потягнув за собою численні публічні відповіді вітчизняних істориків у письмовому та відеоформаті. Офіційний відгук надав Інститут історії України Національної академії наук України, виокремивши головні ідеологічно навантажені міфологеми щодо «єдиного народу» в складі українців, росіян і білорусів, «утворення» України радянською владою та «незаконного» виходу України зі складу СРСР. Загалом ці та інші тези іще радянської, а подекуди й імперської історіографії вже давно і неодноразово були заперечені українськими дослідниками. Разом з тим, інформаційний простір на кілька днів заполонили повідомлення про «сенсаційну» новину. Аби заперечити викладені в публікації невідповідності історичній правді, не потрібно мати надзвичайно високого фахового рівня і тим більше наукового ступеня чи звання в галузі історичних наук. Більшість нісенітниць можна розпізнати, успішно оволодівши базовими знаннями чинної шкільної програми з історії. У той же час, поява значної кількості статей такого змісту свідчить про їх успіх серед українських читачів, які, вочевидь, не завжди в змозі самостійно відрізнити історичну правду від вигадки. Така ситуація якраз є доволі вигідною для кремлівських експансіоністів, які століттями використовують інформаційні методи для дестабілізації ситуації в країнах, що становлять для них значний стратегічний інтерес.

ЧИ ВАРТУЄ «БЕЗПЕКА» ОДНІЄЇ НЕДОДЕРЖАВИ НЕБЕЗПЕКИ ДЛЯ ЦІЛОГО РЕГІОНУ, А ПОДЕКУДИ І СВІТУ?

Національна академія СБУ

* Мнение автора публикации может не совпадать с позицией агентства

При цитировании и использовании каких-либо материалов в Интернете открытые для поисковых систем гиперссылки не ниже первого абзаца на «ukrinform.ru» — обязательны, кроме того, цитирование переводов материалов иностранных СМИ возможно только при условии гиперссылки на сайт ukrinform.ru и на сайт иноземного СМИ. Цитирование и использование материалов в офлайн-медиа, мобильных приложениях, SmartTV возможно только с письменного разрешения "ukrinform.ua". Материалы с пометкой «Реклама», «PR», а также материалы в блоке «Релизы» публикуются на правах рекламы, ответственность за их содержание несет рекламодатель.

© 2015-2022 Укринформ. Все права соблюдены.

Дизайн сайта — Студия «Laconica»

Расширенный поискСпрятать расширенный поиск
За период:
-