Как франковцы "оживили" роман Кобылянской "Земля"

Как франковцы "оживили" роман Кобылянской "Земля"

318
Ukrinform
На камерной сцене Национального академического драматического театра имени Ивана Франко состоялась премьера спектакля "Земля" по роману Ольги Кобылянской.

Інсценізацію містерії здійснив молодий режисер Давид Петросян, який став також її художником-постановником та автором збірної музики.

Відразу після прем’єри ми поспілкувалися за кулісами з ним та акторами, які щойно на сцені прожили і пережили для нас надзвичайно складну психологічну трагедію однієї буковинської родини. Також своїми враженнями від вистави поділилися з нами і зіркові глядачі.

Давид Петросян
Давид Петросян

Д.Петросян: “Для нас було надважливо передати такий масивний пафосний матеріал не пафосно, а знайти прості і зрозумілі рішення у його викладенні.

Оскільки це класика, тут не стоїть питання актуальності, я навіть побоювався надактуальності цього матеріалу – боротьба за землю. Як будь-яка хороша література, роман “Земля” несе в собі вічну тему, що сприймається різними поколіннями по-різному. Іноді про деякі речі людям варто нагадувати і заново розкривати їх. Насправді, у цій виставі кожен бореться за любов”.

У виставі крім основних героїв – родини Федорчуків, з’явилася ще одна дійова особа – Вона, власне це і є земля, яка набула людської подоби. У самої Ольги Кобилянської земля також була персоніфікована: Івоніка та й інші персонажі звертаються до неї, як до живої істоти, що дихає, чує, відчуває.

Давид Петросян
Давид Петросян

Д.Петросян:Мені здалося, що земля була б цікава в образі живої людини, але яка не говорить побутовою мовою, а виражає себе за допомогою пісні. Це був живий спів. Складна акустика. Хлопці, що працювали зі звуком, - великі молодці, відмінно спрацювали. Ми отримали на сцені не просто мікрофонний концертний вокал, але й такі ефекти, як, наприклад, звучання співу під землею, чи під водою”.

Роль Землі на запрошення режисера виконала молода актриса театру “Дах” Марічка Штрибулова. Глядач почув її автентичний спів наживо. На одягу Марічки кріпився невеличкий мікрофон, тому акустичний ефект виникав непомітно, але заворожував і підсилював неймовірний психологізм, створюваний на сцені всіма акторами.

Це вже не перша спільна робота актриси та режисера, вони вчилися на одній паралелі в інституті Карпенка-Карого і вже втретє зустрілися у спільному проекті.

М.Штрибулова: “Я сподіваюся, що привнесла в образ свого персонажа щось своє, хоча мені сподобалося, як його побачив художник, гримери. Підготовка вистави – це спільний процес творення. Важко судити власну виставу, особливо відразу після прем’єри, реакція глядача є головним критерієм, за яким можна зрозуміти, чи вдалася вона”.

Фото: facebook
Фото: facebook

Роман Ольги Кобилянської визначається як соціально-психологічний, тому акторам доводилося переживати на сцені складні душевні тортури і вихлюпувати назовні потужні емоції. Гіркі переживання то сипалися крізь пальці чорним пилом, то тяжко падали додолу дрібними камінцями. Актори постійно працювали з землею: чорною, масною, розсипчастою. Вона дійсно була на сцені не лише в людському уособленні, але не будемо відкривати усі секрети... Темперамент акторів разом з цікавим вирішенням декорацій тримав увагу глядача кожну секунду вистави.

Д.Петросян: “В театрі акторів для ролей підбирають не за віком, а саме за темпераментом. Наприклад, Михайла, якому за твором трохи за двадцять років, грає 35-річний Олександр Форманчук, бо він дуже схожий за темпераментом на свого персонажа. Насамперед, мені було важливо показати двох рідних майже ідентичних братів, але один з них – геракл- улюбленець батьків, а інший – недолюблена дитина, яка бореться за любов мами і тата.

Взагалі є певна проблема з молодими акторами, насправді ж зараз з театральних випускається багато талановитих студентів, але чи то театри не ходять, не дивляться на них, не запрошують, важко сказати. Є певна розірваність зв’язку між тими, хто випускається, і тими, хто набирає акторів. Але в театрі Франка достатньо молодих акторів і такої проблеми немає, наприклад, роль Сави грає Іван Шаран, якому 23 роки, так сталося, що він підійшов і за темпераментом, і за віком”.

Це перша робота Івана на сцені театру імені Івана Франка. До цього він грав у театрі «Золоті ворота», одна з його останніх - роль Сталіна у виставі французького режисера Жуля Одрі за п'єсою іспанського драматурга Антоніо Аламо «Хворі».

Іван Шаран
Іван Шаран

І. Шаран: Мій персонаж нібито негативний. Читаєш опис мого героя і відразу розумієш - це зла людина, але я намагався надати йому доброти, наївності, щоб глядач співчував йому, щоб його було шкода. Якщо з самого початку герой викликає відразу - це нецікаво і неправильно з точки зору передачі образу. Спочатку було складно, бо виходили назовні негативні риси персонажу, треба було позбуватися цього. Не знаю, наскільки вдалося, але я намагався донести глядачу, що Сава - це наївна недолюблена дитина, яка у такий спосіб виборює любов мами, тата, авторитет брата”.

Крім цікавого музичного оформлення, варто звернути увагу і на мову героїв п’єси. Автор дещо відійшов від літературного тексту Кобилянської, і актори заговорили на сцені на осучасненому буковинському діалекті.

Іван Шаран і Олександр Форманчук
Іван Шаран і Олександр Форманчук

Д.Петросян:Ми більше говорили навіть не мовою Кобилянської, а тією мовою, яка зараз є на тій території. Це сучасний діалект мешканців земель, розташованих ближче до угорського кордону. Були складнощі, не всі до кінця з цим впоралися. Дехто з акторів пішов на це відразу, але для декого це виявилося не дуже цікавим інструментом для обігравання на сцені, адже не всі пропонують акторам змінювати звучання тексту. Здебільшого актор проговорює написаний текст, а тут важливо було передати мелодику діалекту цього регіону”.

І.Шаран: “Я сам з Львівської області родом, тому мені не важко було говорити. Звичайно, у Кобилянської своя мова, яка абсолютно відрізняється від діалекту, яким говорять зараз на Західній Україні. Сам текст дуже літературний, тому ми намагалися перевести його в зону побуту, простої розмови, перекласти на мову сьогодення, щоб це було органічно”.

На прем’єрі у залі не було жодного вільного місця, в цей морозний вечір багато хто з киян та гостей міста захотіли першими доторкнутися до нової театральної постановки. Подивитися на роботу своїх колег прийшло подружжя народних артистів України Наталя Сумська та Анатолій Хостікоєв. Ми поцікавилися їх враженням від побаченого на сцені.

Наталя Сумська / Фото: YouTube
Наталя Сумська / Фото: YouTube

Н.Сумська:Просто молодці, ні до чого не можна підкопатися. Є сюжет, є історія, яку розповідає сім’я. Є приємні театральні прийоми, умовності, як то ляльки. Мені дуже сподобалася сама манера існування акторів на сцені, по-житейськи, по-справжньому емоційно, і в той же час вони виходять на крупний план і це дуже тримає увагу. Також дуже вдалі подвійні дуетні сцени. Земля співає, промовляє, це дуже цікаво. У акторів чудові костюми нашої улюблениці Наталі Рудюк. Все лаконічно, просто, доступно, зрозуміло. Це мій театр, і мені було цікаво дивитися, я сиділа тут, а була думками там, де земля, там де люди, там де вічність. Я відчуваю схожість з сьогоденням, це дуже гірко і по-філософськи, але разом з тим не плаксиво. На превеликий жаль, світ так влаштований, що війни були, є і будуть. Триває постійна боротьба між війною і землею за дітей, за покоління. Всесвіт так влаштований, що і земля потребує людини і війна потребує людини, а жіноцтво і материнство має постійно боротися за своїх чоловіків і дітей. У мене зараз дуже багато думок. Я переконана, що людина не піде байдужа з вистави. Це найголовніше”.

Вже майже на виході з театру я зустріла німецько-російсько-українського актора театру і кіно, актора театру імені Франка Сергія Калантая, який також поділився своїми роздумами щодо вистави “Земля”.

Сергій Калантай / Фото: telegid.com
Сергій Калантай / Фото: telegid.com

С.Калантай: ”Це вражає. Це те, що ми називаємо справжнім театром, це затягує. Я людина більше кіношна і коли бачу гарні вистави, ненавиджу себе за те, що згаяв багато часу і не займався театром. Можна розуміти чи не розуміти тексти, можна розуміти чи не розуміти пластику, але те, що ця вистава залишить слід у душі – найголовніше. Вона особлива. Вона з тієї плеяди вистав, які залишаються з тобою не тільки вночі після перегляду, чи на ранок, а будуть переслідувати ще тривалий час. Мені дуже сподобалась”.

Любов Базів

Фото Данііла Шамкіна

При цитировании и использовании каких-либо материалов в Интернете открытые для поисковых систем гиперссылки не ниже первого абзаца на «ukrinform.ru» — обязательны. Цитирование и использование материалов в офлайн-медиа, мобильных приложениях, SmartTV возможно только с письменного разрешения "ukrinform.ua". Материалы с пометкой «Реклама», «PR», а также материалы в блоке «Релизы» публикуются на правах рекламы, ответственность за их содержание несет рекламодатель.

© 2015-2018 Укринформ. Все права соблюдены.

Дизайн сайта — Студия «Laconica»
Расширенный поискСпрятать расширенный поиск
За период:
-