Зарваница – украинский Лурд - 14.07.2018 10:16 — Новости Укринформ
Зарваница – украинский Лурд

Зарваница – украинский Лурд

125
Ukrinform
Сегодня расскажем не просто о «Точке на карте» Украины, а о чудотворном месте, которое вот уже 780 лет зовет к себе сотни тысяч христиан

Серед світових Богородичних центрів, визнаних у християнському світі, є і невеличке українське село, яке навіть не на кожній мапі знайдете. Та дорогу сюди знають тисячі вірянами різних конфесій. До цього населеного пункту приходять цілорічно, як до французького Лурду чи португальської Фатіми (славнозвісні місця об’явлень Богородиці, відомі центри паломництва християн - ред.). Але є кілька днів у році, а саме – в середині липня, коли до села - заледве на 150 дворів - масово вервечками тягнуться прочани з різних куточків України та з-за кордону. Їх багато. П’ять, десять, сто, триста тисяч осіб! Усі навколишні долини, лісові галявини, береги місцевої річки Стрипи, що з трьох боків оточує село, у такі дні поступово наповнюються вірянами, які прийшли на прощу сюди, до Зарваниці, що за 60 км від Тернополя у Теребовлянському районі. І то не просто «Точка на карті» України. Це - чудотворне місце, яке ось уже 780 років кличе до себе сотні тисяч християн. Підемо сьогодні туди і ми, до Зарваниці, місця, де зримо відчувається присутність Богородиці.

СОН МОНАХА ТА СВЯТЕ ДЖЕРЕЛО

Власне, до Зарваниці, де буваю по кілька разів на рік, варто не приїхати, а прийти. Ну, хоча б зупинитися перед самим селом, вийти з авто чи автобуса і пройтися до святого місця пішки. А ще краще, перед тим, як рушити, вийти на місток, під яким несе свої води Стрипа і глянути на захід, де на узліссі височить величний Собор Зарваницької Божої Матері. Це – чи не найкраща точка для огляду цієї місцини, де багато століть тому сталася подія, яку місцеві жителі передають з уст в уста.

Отож, за переказами, один побожний чернець, коли на Київ напали монголо-татари, подався лісами та степами на захід, утікаючи від зайд, що плюндрували українську землю. Довго мандрував він, не день і не два, та й якось надвечір дійшов аж на галицьке Поділля, у густі ліси над Стрипою. Виснажений, упав чернець у п’янкі трави та й заснув, зморений. А коли вранці прокинувся, то побачив, яка навкруги прекрасна місцина – річка, ліси, високі трави, а над левадою - щось блищить, аж світиться. Поволі пішов туди і став як укопаний: над джерелом побачив святий образ Божої Матері. Упав чернець від здивування на коліна, віддав Пречистій поклін. А місце, де його напередодні «зарвав» сон, так і назвав – Зарваницею. Із часом монах біля того джерела збудував капличку. І почули люди про ченця та про те диво – появу святого образу та й почали селитися неподалік, біля святого місця...

ЧУДОТВОРНА ІКОНА ТА ПРАДАВНІ САКРАЛЬНІ СПОРУДИ

Головна святиня Духовного центру у Зарваниці – чудотворна ікона Зарваницької Божої Матері, що зберігається нині у храмі Пресвятої Трійці, збудованому ще у 1754 році.

- Власне, сюди, заходить на поклін до святині кожен, хто відвідує Зарваницю, - розповідає отець Володимир Фірман, ректор Марійського духовного центру у Зарваниці. - Біля чудотворної ікони кожен може побачити десятки різноманітних дарів віруючих, яких вона зцілила та оздоровила. Цікаво, що свого часу, ця ікона зберігалася в дерев’яному храмі. Так ось, під час великої пожежі церквиця згоріла, а святий образ Богородиці залишився неушкодженим. Недалеко від церкви було збудовано каплицю над джерелом. Це була восьмигранна у плані споруда, з трьома стовпами, між ними стояла мурована криниця, а над нею – ікона Божої Матері. Увінчував каплицю залізний хрест. У 1892 році образ Божої Матері замінили копією Зарваницької ікони, яку виконав відомий галицький живописець Юліан Данькевич. 1893 року на місці каплиці збудували нову.

У XIX столітті галицька делегація з огляду на масові свідчення чудотворних зцілень біля джерела та святого образу їздила в Рим і звідти привезла благословення Папи Пія IX на коронування ікони Зарваницької Матері Божої. Згодом Папа надав Зарваниці відпустового значення. Тобто, це таке місце, де відпускаються гріхи. І з того часу тут розпочинаються великі прощі. Не раз бував тут і митрополит Андрей Шептицький, на проповіді якого збиралося дуже багато прочан, відвідував святиню і майбутній патріарх УГКЦ Йосип Сліпий, який народився неподалік, у селі Заздрість.

Перша світова війна завдала шкоди храму, де зберігалася святиня. Снарядами було знищено дах, притвор, стіни, а дзвін російські солдати вивезли, та дорогою, відступаючи, вже десь за двадцять кілометрів, покинули його. А саму ікону люди переховували. У 1921-1922 роках український митець Петро Холодний реставрував образ, перенісши живопис зі старої знищеної дошки на нову, зробив майстерну копію ікони Богоматері Зарваницької. Згодом при допомозі митрополита Андрея Шептицького неподалік постала обитель ченців-студитів, було споруджено монастирський будинок і церкву святого Івана Хрестителя. Вже толі Зарваниця ставала все більш знаною як місце урочистих Архієрейських Служб, походів із запаленими свічками до каплички біля джерела, де освячувалася вода.

ЗАМІНУВАННЯ, КОЛЮЧИЙ ДРІТ, БЕТОН ТА СОЛЯРКА - ПРОТИ ДЖЕРЕЛА Й ІКОНИ

За словами отця Володимира Фірмана, у вересні 1939 року з приходом на Західну Україну Червоної Армії тут почався справжній антихристиянський терор. У Зарваниці священику отцю Василю Головінському було заборонено відправляти церковні служби Божі, благословляти хресні ходи до цілющого джерела. Але віряни таємно збиралися і разом зі священиками проводили богослужіння, маївки. Люди знову заховали ікону Матері Божої, а згодом доставили її до Львова, щоб вона там пережила лихі часи.

А ще старожили розповідають, що під час боїв на території села радянські сапери замінувала храм Пресвятої Трійці, але підірвати його не встигли.

Після війни атеїстична влада закрила церкву Пресвятої Трійці, зробивши тут склад для зберігання зерна. Наприкінці 40-х років до Зарваниці зі Львова було повернуто чудотворну ікону Божої Матері. Святий образ надалі у себе вдома переховувала родичка священика. До речі, саме у її будинку або в лісі і відправлялися підпільні Служби Божі.

- Лише у 1954 році за кошти отця Василя Головінського, який змушений був емігрувати у Канаду, було збудовано церкву Христа Царя, у якій і розмістили ікону Зарваницької Божої Матері, - продовжує розповідь отець Володимир Фірман. - У 1957 році влада забрала ключі від каплички. Але люди з усіх-усюд, незважаючи на ризик позбутися роботи, опинитися під тиском і репресіями, йшли на молитву до чудотворного джерела, до зачиненої каплички. Тоді комуністична влада пішла на відвертий акт вандалізму: вночі, 13 липня 1960 року капличку було підірвано… А саме джерело обгородили колючим дротом, частково замурували цементом, постійно заливали туди солярку. Але джерелиця знаходила собі дорогу із тверді земної і пробивалась назовні, до людей, які могли зачерпнути святої водиці. Тоді, вже у 70-х влада на місці цілющого джерела встановила водогін. Та й це не зупиняло прочан. Вони ішли і йшли до місця, де било джерело, закуте в іржаві металеві труби, шукали і знаходили, хоча б цівку води, яка просочувалася з глибин, - зітхаючи, каже отець.

ТАК ВІДРОДЖУВАЛАСЯ СВЯТИНЯ

Лише у 1988 році, у час так званої «перебудови» після 50-річної перерви, вперше у Зарваниці прилюдно відслужили Службу Божу, присвячену 100-літтю Хрещення Руси-України. А ще через рік у храм Пресвятої Трійці віряни перенесли чудотворну ікону Матері Божої Зарваницької. Цей святий образ мешканка села Юлія Монастирська 40 років зберігала у своїй хаті.

- Це був період масового піднесення народного духу, початок відбудови колишньої слави Зарваниці як відпустового місця. Парафіяни гуртом, з допомогою спеціалістів відремонтували церкву Святої Трійці, оновили іконостас, який став чотириярусним, художники розписали стіни, звели і восьмигранну каплицю на місці сплюндрованого колись джерела, встановили браму, проклали Хресну Дорогу. Вона й нині веде через гору, вкриту лісом, до монастиря та збудованої у наш час дерев’яної церкви Різдва Пресвятої Богородиці. А справжнім апофеозом торжества відродження Духовного центру у Зарваниці стала величезна, у понад 500 тис. осіб проща, присвячена 2000-літтю народження Ісуса Христа. Тоді ж, владикою Блаженнішим Любомиром Гузаром і було освячено головний собор Зарваницької Матері Божої. Саме архієпископ і відправив у новому соборі першу Архієрейську літургію.

Нині ця сакральна споруда, зведена біля святого джерела, де за переказами і явилася Пречиста київському монаху, – архітектурна візитка Марійського духовного центру. Собор – яскравий зразок поєднання традицій давньоукраїнської архітектури. У плані це - хрестокупольна, пятибанна споруда, що просто вражає своє величністю кожного, хто приходить сюди вклонитися святині. А поряд органічно вписалася в навколишній ландшафт дзвіниця висотою у 75 м, надбрамна церква Благовіщення. Є тут і Співоче поле, яке вміщає понад 50 тисяч чоловік. Не минають прочани і купелі святої Анни, відтвореної назаретської хатини Божої Матері, що зберігається в італійській святині Лорето, копії Гробу Господнього, облаштування якого – на завершенні. Ще додам, що під час апостольської подорожі Україною у червні 2001 року помолився до чудотворної ікони Зарваницької Божої Матері і Папа Римський Іван Павло II, коли святий образ привезли до храму на Аскольдовій могилі в Києві. І це ще одне визнання цієї духовної святині України, - розповів отець Володимир Фірман.

Нині пам’ятник Понтифіку стоїть в одному із мальовничих куточків Зарваниці, на березі річки Стрипи. Духовний центр також поповнюється оригінальними сакральними фігурами, які тут створюють учасники скульптурних симпозіумів. Уже не один рік на території Марійського духовного центру відбуваються і живописні, іконописні всеукраїнські пленери. Митці створюють унікальні авторські роботи, поповнюючи галерею сакрального мистецтва, про яку свого часу мріяв ще архієпископ Андрей Шептицький.

Так що Зарваниця, оцей український Лурд, як її невмируще джерело. Вона жива, діюча, ота «Точка на карті» України. Вона пульсує своєю благодаттю і життєдайністю. Тому і йдуть до неї тисячі християн, незалежно від конфесій.

Ідуть, щоб змінитися, стати бодай трішечки кращими, добрішими, милостивішими…

...У цю суботу, коли сонце нагадує про маківку літа, вирушаю в дорогу до цієї святині і я з родиною. І в тихе липневе надвечір’я, і в насичену пахощами м’яти та звіробою ніч, і в завтрашній недільний ранок, коли величаво зазвучать з-під небес дзвони, скликаючи прочан на утреню, трепетно-тихо, як і тисячі паломників Всенаціональної християнської прощі, промовлю молитву-подяку Богу. За те, що дозволив знову, вже вкотре бути тут, у святому місці, де зримо відчуваєш, як набираєшся снаги.

Аби виконати все те, до чого покликаний, у що глибоко віриш. Бо, упевнений, коли від всього серця робити те, що тобі під силу і просити у Всевишнього про здійснення задуманого, то не буде нічого неможливого.

...Це вже повторювалось не раз. Знаю, і цього разу ота доба перебування у Зарваниці промайне, як політ птаха над її храмами.

Олег Снітовський, Тернопіль-Зарваниця

Фото з архіву автора

При цитировании и использовании каких-либо материалов в Интернете открытые для поисковых систем гиперссылки не ниже первого абзаца на «ukrinform.ru» — обязательны. Цитирование и использование материалов в офлайн-медиа, мобильных приложениях, SmartTV возможно только с письменного разрешения "ukrinform.ua". Материалы с маркировкой «Реклама» публикуются на правах рекламы.

© 2015-2018 Укринформ. Все права соблюдены.

Дизайн сайта — Студия «Laconica»
Расширенный поискСпрятать расширенный поиск
За период:
-
*/ ?>