Память последнего главнокомандующего УПА почтили на Львовщине

Память последнего главнокомандующего УПА почтили на Львовщине

70
Укринформ
На Львівщині вшанували пам’ять останнього головнокомандувача УПА, генерал-хорунжого Василя Кука з нагоди 106-ої річниці з його дня народження.

Представители власти, духовенства и общественности возложили цветы и лампадки к могиле Василия Кука в селе Красное Золочевского района и вместе исполнили Государственный Гимн Украины. Затем состоялась поминальная молитва с участием настоятелей местных храмов.

"Выдающийся сын украинского народа Василий Кук всю жизнь гордился тем, что он украинец, и готов был отдать жизнь за свободу украинского народа. Он - огромный пример для современных украинцев, которые отстаивают независимость Украины", - отметила заместитель руководителя аппарата Львовской ОГА Оксана Томашук.

Присутствующие приняли участие во флешмобе, во время которого вместе исполнили Гимн украинских националистов "Зродились ми великої години…" и присоединились к экскурсии в Красненский краеведческий музей, где осмотрели экспозицию, посвященную доблестной борьбе УПА.

Читайте также: Во Львове отметили 110-летие Бандеры

11 января 1913 года в поселке Красное родился последний главнокомандующий УПА Василий Кук. Он был старшим ребенком в семье Степана и Параскевы Куков, которые имели шестерых детей: пятерых сыновей и одну дочь. Во время учебы в Золочевской гимназии в 1930 году Василий вливается в ряды «Юнацтва» и вскоре становится членом ОУН. По окончании гимназии в 1932 году поступает на юридический факультет Католического университета в Люблине. Учился там недолго в связи с его арестом польской полицией. После освобождения в 1936 году продолжает работать в ОУН в нелегальных условиях. В подполье занимается издательской деятельностью сначала на Бережанщине, а потом - на Холмщине. После падения Польши в 1939 году находится на оккупированной немцами территории, где проходит курс военной подготовки, организованной ОУН. С апреля 1941 года становится проводником Организации Украинских Националистов.

С целью восстановления Украинского государства и провозглашения акта об этом событии в Киеве Василий Кук с группой активистов пытается добраться до столицы, но в августе 1941 года его арестовывают немцы. Вместе со своим сподвижником Дмитрием Мироном ему удается сбежать от гитлеровцев. После этого руководство ОУН направляет Василия Кука в Днепропетровск, где он возглавляет экзекутиву ОУН Юга Украины и долгое время после немецкой оккупации успешно борется с большевиками.

Затем Василий Кук (псевдо «Коваль», «Лемиш») стал членом Генерального секретариата Украинской Главной Освободительной Рады (УГОР). В 1947 году он исполнял функции заместителя Председателя провода ОУН Романа Шухевича (Тараса Чупрынки). После гибели последнего, в 1950 году становится главнокомандующим УПА. В октябре 1952 года ему было присвоено воинское звание «генерал-хорунжий УПА».

В течение 1954-1960 гг. находился в изоляторах центральных тюрем КГБ в Киеве и Москве. С наступлением хрущевской «оттепели» был освобожден из тюрьмы в 1960 году и оставлен в Киеве под надзором КГБ. Вскоре экстернатом окончил философский факультет Киевского госуниверситета. Работал в Центральном государственном историческом архиве, в Институте истории АН Украины, откуда был уволен как неблагонадежный. Василий Кук, проживая в Киеве, часто выступал с лекциями о национально-освободительной борьбе, поддерживал контакты с родней в Бусском районе и наведывался к семье в Красное.

Умер 9 сентября 2007 г. на 95-м году жизни. Похоронен в родном Красном рядом с Могилой борцам за свободу Украины.

"Видатний син українського народу Василь Кук все життя пишався тим, що він українець, і готовий був покласти життя за волю українського народу. Він – величезний приклад для сучасних українців, які відстоюють незалежність України",- зазначила заступник керівника апарату Львівської ОДА Оксана Томашук.

Присутні взяли участь у флешмобі, під час якого спільно виконали Гімн українських націоналістів "Зродились ми великої години…" та долучились до екскурсії до Красненського краєзнавчого музею, де оглянули експозицію, присвячену звитяжній боротьбі УПА.

11 січня 1913 року у селищі Красне народився останній головнокомандувач УПА Василь Кук. Він був найстаршою дитиною у сім’ї Степана та Параскевії Куків, що мали шестеро дітей: п’ять синів і одну доньку. Навчаючись в Золочівській гімназії, в 1930 році Василь вливається в ряди «Юнацтва» і незабаром стає членом ОУН. Після закінчення гімназії в 1932 році вступає на правничий факультет Католицького університету в Любліні. Вчився там не довго у зв’язку з його арештом польською поліцією. Після звільнення в 1936 році продовжує працювати в ОУН у нелегальних умовах. У підпіллі займається видавничою діяльністю спочатку на Бережанщині, а потім – на Холмщині. Після падіння Польщі у 1939 році перебуває на окупованій німцями території, де проходить курс військового вишколу, організованого ОУН. З квітня 1941 року стає провідником Організації Українських Націоналістів.

З метою відновлення Української держави і проголошення акту про цю подію в Києві Василь Кук з групою активістів намагається добратися до столиці, але в серпні 1941 року його заарештовують німці. Разом зі своїм сподвижником Дмитром Мироном йому вдається втекти від гітлерівців. Після цього керівництво ОУН направляє Василя Кука до Дніпропетровська, де він очолює екзекутиву ОУН Півдня України і тривалий час після німецької окупації успішно бореться з більшовиками.

Читайте також: У Києві пройшла смолоскипна хода

Потім Василь Кук (псевдо «Коваль», «Леміш») став членом Генерального секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР). У 1947 році він виконував функції заступника Голови проводу ОУН Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Після загибелі останнього, в 1950 році стає головнокомандувачем УПА. У жовтні 1952 р. йому було присвоєно військове звання «генерал-хорунжий УПА».

Впродовж 1954-1960 рр. перебував в ізоляторах центральних тюрем КДБ у Києві та Москві. З настанням хрущовської «відлиги» був звільнений з тюрми у 1960 році і залишений у Києві під наглядом КДБ. Незабаром екстернатом закінчив філософський факультет Київського держуніверситету. Працював у Центральному державному історичному архіві, в Інституті історії АН України, звідки був звільнений як неблагонадійний. Василь Кук, проживаючи у Києві, часто виступав з лекціями про національно-визвольну боротьбу, підтримував контакти з ріднею на Бузеччині та навідувався до родини у Красне.

Помер 9 вересня 2007 р. на 95-му році життя. Похований у рідному Красному поруч з Могилою борцям за волю України.

При цитировании и использовании каких-либо материалов в Интернете открытые для поисковых систем гиперссылки не ниже первого абзаца на «ukrinform.ru» — обязательны, кроме того, цитирование переводов материалов иностранных СМИ возможно только при условии гиперссылки на сайт ukrinform.ru и на сайт иноземного СМИ. Цитирование и использование материалов в офлайн-медиа, мобильных приложениях, SmartTV возможно только с письменного разрешения "ukrinform.ua". Материалы с пометкой «Реклама», «PR», а также материалы в блоке «Релизы» публикуются на правах рекламы, ответственность за их содержание несет рекламодатель.

© 2015-2019 Укринформ. Все права соблюдены.

Дизайн сайта — Студия «Laconica»

Расширенный поискСпрятать расширенный поиск
За период:
-