21 ноября. Памятные даты

21 ноября. Памятные даты

596
Ukrinform
Сегодня украинцы празднуют День Достоинства и Свободы

Свято відзначається щороку 21 листопада згідно з Указом Президента від 13 листопада 2014 року і встановлено

Праздник отмечается каждый год 21 ноября согласно Указу Президента от 13 ноября 2014 года и установлен в честь начала в этот день двух знаменательных и судьбоносных событий в новейшей украинской истории: Оранжевой революции 2004 года и Революции Достоинства 2013 года. День Достоинства и Свободы стал своеобразным преемником праздника Дня Свободы, который отмечался в честь Оранжевой революции с 2005 по 2011 годы 22 ноября, но впоследствии был отменен.

Именно 21 ноября 2013 года начались первые протестные акции украинской общественности в ответ на решение тогдашней власти о прекращении курса на евроинтеграцию и отмену процесса подготовки к подписанию Соглашения об ассоциации между Украиной и Европейским Союзом. Попрание законодательно закрепленных приоритетов внешней политики Украины, которым собственно и было Соглашение об ассоциации между Украиной и ЕС, вызвало возмущение украинцев.

Для украинского общества стало очевидным, что страна стремительно движется к полному авторитаризму с его пренебрежением к основополагающим правам человека, тотальной коррупцией, произволом правоохранительных органов, репрессиями и террором. Именно это и заставило украинцев выйти сначала на улицы Киева, а затем и других городов Украины.

События разворачивались стремительно и драматично - от мирных собраний студенчества до массовых митингов, горящих шин, «коктейлей Молотова» и брусчатки, что стала оружием в руках протестующих. Но самым трагическим было то, что на этот раз, в отличие от событий Оранжевой революции, отстаивание собственного достоинства и свободы стоило украинцам 106 убитых и более 2 тыс. раненых. И это была только цена 3-х месяцев Евромайдана. Преступная власть, падая, сделала все, чтобы потянуть с собой в небытие и Украину, отдав ее на откуп «большому брату» - аннексирован Крым, война в Донбассе, яростное сопротивление коррумпированного чиновничества внутри страны, хроническая золотая короста олигархата - все это реалии сегодняшней Украины. Но стоит также помнить, что выбранный украинским народом путь хоть и трудный, но необратимый - события, которые начались у монумента Независимости вечером 21 ноября 2013 года, продолжаются до сих пор.

Вместе с тем, сегодня в Украине второй раз отмечается День десантно-штурмовых войск Вооруженных Сил Украины. Праздник установлен «...Учитывая храбрость и героизм воинов-десантников, проявленные в борьбе за свободу, независимость и территориальную целостность Украины...» согласно Указу Президента от 21 ноября 2017 года. Установление Дня Десантно-штурмовых войск именно 21 ноября стало достойным чествованием национально-исторических и религиозных традиций украинского народа. Ведь в Украине сегодня отмечают Собор Архистратига Михаила, а этот святой является небесным покровителем украинских десантников. Десантно-штурмовые войска - это отдельный род войск Вооруженных Сил Украины. ДШВ, в состав которых входят десантно-штурмовые, воздушно-десантные и аэромобильные части, способны быстро реагировать на различные угрозы и вызовы, выполнять задачи по назначению в условиях, характеризующихся высокими маневренностью и автономностью действий. С начала боевых действий на востоке нашей страны Десантно-штурмовые войска вместе с другими частями и подразделениями Вооруженных Сил Украины героически противостоят российскому агрессору, ежедневно, кровью и потом, а иногда и ценой собственной жизни подтверждая правильность своего девиза: «Всегда первые».

Сегодня христианский праздник Собор Архистратига Михаила и прочих небесных сил бесплотных. Архистратига Михаила считают ангелом-хранителем всех христиан, вместе с тем, он является покровителем Киева. Из исторических источников известно, что архангел Михаил был покровителем киевского князя Святополка (христианское имя - Михаил), который в 1108 году построил Михайловский Златоверхий собор. Очевидно, что уже с того времени Михаил, опекун воинов считался патроном Киева. О традиционном культе Святого Михаила среди нашего народа свидетельствуют его изображения на княжеских печатях, гербах, церковных и военных знаменах, в родовой геральдике. Впоследствии архангел Михаил становится патроном запорожского казачества и приобретает общенациональное значение. Образ святого часто использовался на казацких знаменах. Во время Освободительной войны 1648-1654 годов хоругвь с ликом Архистратига Михаила была высшим символом всего государства. Изображение Михаила встречается на гербах других городов Украины: Василькова, Гадяча, Канева, Таращи, Черкасс, Чигирина. Большевики, в пылу борьбы с религией, отменили древнюю эмблему Киева. Чудом сохранился герб на постаменте памятника князю Владимиру. Семьдесят шесть лет Киев не мог использовать свой освященный тысячелетней традицией герб. 18 апреля 1995 года сессия Киевсовета приняла решение о восстановлении городского герба с изображением Святого Архистратига Михаила.

Юбилеи дня:

324 года со дня рождения Вольтера (наст. - Мари Франсуа Аруэ, 1694-1778), французского писателя, философа-просветителя, историка, энциклопедиста. Можно сказать, что ХVІІІ век - это век Вольтера. Он был первым поэтом Франции, первым драматургом (написал 54 пьесы), историком, философом. Он был властителем дум, он будоражил устоявшиеся нормы и обычаи. «Не бойтесь думать самостоятельно», - обращался он к соотечественникам, призывая их восставать против любых навязанных догм. Его обожали или ненавидели. Равнодушных не было. Характерная черта творчества Вольтера - остроумная ирония, сарказм. Сарказмом, ироническим скептицизмом и цинизмом, по словам Ивана Франко, проникнуты остроумные эпиграммы, шаржи, каламбуры. «Он наводнил Европу прелестными безделками, в которых философия заговорила общедоступным и шутливым языком», - писал о нем Пушкин, а еще называл «пронырливым и смелым». Характеристика чрезвычайно меткая (стоит только посмотреть на портрет Вольтера). «Метайте стрелы, не показывая рук», - на склоне лет поучал Вольтер своих молодых единомышленников. Ему это удавалось как никому другому: почти все коронованные особы склонялись перед ним в реверансе. Среди громких имен король Пруссии Фридрих II, папа Бенедикт ХIV, русская императрица Екатерина II, и Людовик XV, хотя и ненавидел Вольтера, но все же терпел. Вольтера не трогали, однако доставалось его поклонникам. Один из его читателей, почти мальчик, девятнадцатилетний Де ла Бар, в 1766 году был казнен за безбожие: прямым доказательством служил найденный у него «Философский словарь» Вольтера... Умер выдающийся просветитель на 84 году жизни. Его останки вывезли из Парижа в ночь на 1 июня 1778 года, тайно, в большой спешке (церковные власти запретили официальную церемонию похорон). 11 июля 1791 года они были торжественно возвращены в столицу и похоронены в Пантеоне. Именно Вольтеру принадлежат высказывания, которые хорошо известны нам и сегодня: «Если бы Бога не было, его следовало бы выдумать», «Лучшее правительство то, при котором все подчиняются только законам», «Все жанры хороши, кроме скучного», «Человек рождается не для покоя... Каждый должен возделывать свой сад... Работа отгоняет от нас три великих зла: скуку, порок и бедность». В книгах «История Карла XII» и «История России при Петре Великом» философ вспоминал об Украине. Личная библиотека Вольтера (6902 тома и рукописи) хранится в Петербурге в Государственной публичной библиотеке им. М.Е. Салтыкова-Щедрина.

140 лет со дня рождения Михаила Петровича Гайдая (1878-1965), украинского фольклориста, хорового дирижера, музыковеда, композитора, организатора хорового пения в Украине. В 1912 году закончил регентские курсы при Херсонском музыкальном училище. Руководил хорами в Житомире. С 1919 г. - дирижер первой Украинской хоровой капеллы, в 1924-1927 гг. - капеллы «Думка» в Киеве. В 1928-1932 гг. руководил украинским хорами в Москве. В 1935-1939 гг. - руководитель студенческого хора Киевского художественного института, хора Владимирского собора. Собрал более 5000 народных песен и дум, составитель ряда сборников. Автор обработок народных песен для хора (около 50). Одной из самых ярких страниц в художественной жизни Киева конца 40-х - начале 60-х годов была деятельность хора Владимирского собора. Именно Михаил Гайдай в 1947 году организовал и возглавил митрополичий хор в этом соборе, который вскоре стал известен далеко за пределами Украины как «художественный хор Гайдая». Коллектив исполнял произведения Бортнянского, Веделя, Стеценко, Леонтовича, Чайковского, Рахманинова, Танеева. Среди внимательных слушателей Гайдая можно было увидеть народных артистов И. Козловского и А. Пирогова, которые специально приезжали в Киев послушать хор. Известный русский переводчик М. Любимов, тонкий знаток искусства, автор замечательных переводов с французской и испанской литератур (переводил Рабле, Сервантеса, Костера, Флобера) в своей книге воспоминаний посвятил большой раздел М.П. Гайдаю («М. Гайдай и его хор»). Там он в частности пишет: «Хор под названием «Хор Гайдая» был известен далеко за пределами Киева. Московские и ленинградские регенты и певцы специально едут в Киев, чтобы послушать необычный хор, чтобы познакомиться с искусством Гайдая, при первой возможности снова доставляют себе это наслаждение». А еще М. Любимов отмечал, что «Хор Гайдая - это лучший хор в стране (я имею в виду не только церковные, но и светские), и это одно из крупнейших художественных явлений вообще». Он с сожалением констатировал, «что, пожалуй, действительно «нет пророка в своем отечестве». Французы, которые посещали Киев, записали на пленку всю литургию в исполнении хора Гайдая. Соотечественники же его сделать этого не захотели - и потеряли редкий клад безвозвратно». Михаил Петрович Гайдай - отец выдающейся украинской певицы Зои Гайдай (ей народной артистке Советского Союза официальная власть всегда упрекала «отцом-церковником» и частыми посещениями Владимирского собора). Михайл Гайдай умер в сентябре 1965 года, на несколько месяцев пережив дочь. Похоронены они рядом, на Байковом кладбище.

В этот день родился Сергей Якутович (1952-2017), украинский художник, график, иллюстратор книг. Происходил из семьи известных украинских художников - Георгия Якутовича и Оксаны Павловской. Детство Сергея прошло в родительской мастерской. Уже с 14 лет юноша профессионально занимался искусством. С 1976 года художник активно сотрудничал с украинскими издательствами. До времен Независимости он иллюстрирует чуть ли не всю классику мировой и отечественной литературы - всего в активе мастера 160 изданий. Кроме того, Якутович выпустил уникальную графическую серию из портретов всех украинских гетманов. Достаточно заметные работы художника и в кино. Он был главным художником фильмов «Молитва за гетмана Мазепу» Юрия Ильенко, телефильмов «Когда мы были казаками», «Потерянный рай», «Тарас Бульба» Владимира Бортко, «Поводырь» Олеся Санина.

на честь початку цього дня двох знаменних і доленосних подій у новітній українській історії: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. День Гідності та Свободи став своєрідним наступником свята Дня Свободи, що відзначався на честь Помаранчевої революції з 2005 по 2011 роки 22 листопада, але згодом був скасований.

Саме 21 листопада 2013 року розпочались перші протестні акції української громадськості у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Попрання законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою власне і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців.

Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.

Події розгорталися стрімко і драматично – від мирних зібрань студентства до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників. Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна 3-х місяців Євромайдану. Злочинна влада, падаючи, зробила все, аби потягти з собою у небуття і Україну, віддавши її на поталу «великому брату» – анексований Крим, війна на Донбасі, шалений супротив корумпованого чиновництва всередині країни, хронічна золота короста олігархату - все це реалії сьогоднішньої України. Але варто також пам’ятати, що обраний українським народом шлях хоч і важкий, але незворотний – події, які почалися біля монументу Незалежності ввечері 21 листопада 2013 року, тривають і досі.

Разом з тим, сьогодні в Україні вдруге відзначається День Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Свято встановлено «…Ураховуючи хоробрість та героїзм воїнів-десантників, виявлені у боротьбі за свободу, незалежність та територіальну цілісність України …» згідно з Указом Президента від 21 листопада 2017 року. Встановлення Дня Десантно-штурмових військ саме 21 листопада стало гідним вшануванням національно-історичних та релігійних традицій українського народу. Адже, в Україні сьогодні відзначають Собор Архістратига Михаїла, а цей святий є небесним покровителем українських десантників. Десантно-штурмові війська – це окремий рід військ Збройних Сил України. ДШВ, до складу яких входять десантно-штурмові, повітрянодесантні та аеромобільні частини, спроможні швидко реагувати на різноманітні загрози та виклики, виконувати завдання за призначенням в умовах, що характеризуються високими маневреністю та автономністю дій. З початку бойових дій на сході нашої країни Десантно-штурмові війська разом з іншими частинами та підрозділами Збройних Сил України героїчно протистоять російському агресору, щоденно, кров’ю і потом, а іноді й ціною власного життя підтверджуючи слушність свого девізу: «Завжди перші».

Сьогодні християнське свято Собор Архістратига Михаїла та інших небесних Сил безплотних. Архістратига Михаїла вважають ангелом-охоронцем усіх християн, разом з тим, він є покровителем Києва. Про традиційний культ Святого Михаїла серед нашого народу свідчать його зображення на княжих печатках, гербах, церковних і військових корогвах, у родовій геральдиці. Згодом архангел Михаїл стає патроном запорозького козацтва і набуває загальнонаціонального значення. Образ святого часто використовувався на козацьких знаменах. Під час Визвольної війни 1648-1654 років корогва з ликом Архістратига Михаїла була найвищим символом усієї держави. Зображення Михаїла зустрічається на гербах інших міст України: Василькова, Гадяча, Канева, Таращі, Черкас, Чигирина. Більшовики, в запалі боротьби з релігією, скасували древню емблему Києва. Чудом зберігся герб на постаменті пам’ятника князю Володимиру. Сімдесят шість років Київ не мав змоги використовувати свій освячений тисячолітньою традицією герб. 18 квітня 1995 року сесія Київради ухвалила рішення про відновлення міського герба із зображенням Святого Архістратига Михаїла.

Ювілеї дня:

324 роки від дня народження Вольтера (справж. – Марі Франсуа Аруе, 1694 – 1778), французького письменника, філософа-просвітителя, історика, енциклопедиста. Можна сказати, що ХVІІІ століття – це століття Вольтера. Він був першим поетом Франції, першим драматургом (написав 54 п’єси), істориком, філософом. Він був володарем дум, він збурював усталені норми та звичаї. «Не бійтеся думати самостійно!», - звертався він до співвітчизників, закликаючи їх повставати проти будь-яких нав’язаних догм. Його обожнювали або ненавиділи. Байдужих не було. Найхарактерніша риса творчості Вольтера – дотепна іронія, сарказм. Сарказмом, іронічним скептицизмом та цинізмом, за словами Івана Франка, пройняті його дотепні епіграми, шаржі, каламбури. «Он наводнил Европу прелестными безделками, в которых философия заговорила общедоступным и шутливым языком», - писав про нього Пушкін, а ще називав «пронырливым и смелым». Характеристика надзвичайно влучна (варто лише подивитися на портрет Вольтера). «Мечіть стріли, не показуючи рук», - на схилі віку повчав Вольтер своїх молодих однодумців. Йому це вдавалося як нікому іншому: майже всі короновані особи схилялися перед ним у реверансі. Серед гучних імен король Пруссії Фрідріх ІІ, папа  Бенедикт ХІV, російська імператриця Катерина ІІ, та й Людовік ХV, хоча й ненавидів Вольтера, але все ж таки терпів. Вольтера не чіпали, проте діставалося його шанувальникам. Один із його читачів, майже хлопчик, дев’ятнадцятилітній Де ла Бар, у 1766 році був страчений за безбожництво: прямим доказом слугував знайдений у нього «Філософський словник» Вольтера… Помер видатний просвітитель на 84 році життя. Його останки вивезли з Парижа в ніч на 1 червня 1778 року, таємно, у великому поспіху (церковна влада заборонила офіційну церемонію похоронів). 11 липня 1791 року вони були урочисто повернені в столицю і поховані в Пантеоні.  Саме Вольтерові належать висловлювання, які добре відомі нам і сьогодні: «Якби Бога не було, його варто було б вигадати», «Кращий уряд той, за якого усі підкоряються лише законам», «Всі жанри гарні, крім нудного», «Людина народжується не для спокою… Кожен повинен обробляти свій сад… Робота відганяє від нас три великих зла: нудьгу, порок і бідність». У книгах «Історія Карла ХІІ» та «Історія Росії за Петра Великого» філософ згадував про Україну. Особиста бібліотека Вольтера (6902 томи й рукописи) зберігається в Петербурзі в Державній публічній бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна.

140 років від дня народження Михайла Петровича Гайдая (1878-1965), українського фольклориста, хорового диригента, музикознавця, композитора, організатора хорового співу в Україні. В 1912 році закінчив регентські курси при Херсонському музичному училищі. Керував хорами в Житомирі. З 1919 року – диригент першої Української хорової капели, у 1924–1927 рр. – капели «Думка» у Києві. У 1928–1932  рр. керував українськими хорами у Москві. 1935–1939 рр. – керівник студентського хору Київського художнього інституту, хору Володимирського собору. Зібрав понад 5 тисяч народних пісень і дум, упорядник ряду збірок. Автор обробок народних пісень для хору (близько 50). Однією з найяскравіших сторінок у мистецькому житті Києва кінця 40-х – початку 60-х років була діяльність хору Володимирського собору. Саме Михайло Гайдай у 1947 році організував і очолив митрополичий хор у цьому соборі, який незабаром став відомий далеко за межами України як «художній хор Гайдая». Колектив виконував твори Бортнянського, Веделя, Стеценка, Леонтовича, Чайковського, Рахманінова, Танєєва. Серед уважних слухачів Гайдая можна було побачити народних артистів І. Козловського та О. Пирогова, які спеціально приїздили до Києва послухати хор. Відомий російський перекладач М. Любимов, тонкий знавець мистецтва, автор чудових перекладів з французької та іспанської літератур (перекладав Рабле, Сервантеса, Костера, Флобера) у своїй книзі спогадів присвятив чималий розділ Гайдаю («М.П. Гайдай і його хор»). Там він зокрема пише: «Хор під назвою «Хор Гайдая» був відомий далеко за межами Києва. Московські й ленінградські регенти й співаки навмисне їдуть до Києва, аби послухати незвичайний хор, щоб познайомитися з мистецтвом Гайдая, за першої можливості знову доставляють собі цю насолоду». А ще М. Любимов зазначав, що «Хор Гайдая – це кращий хор в країні (я маю на увазі не лише церковні, але й світські), і це одне з найбільших мистецьких явищ взагалі». Він з жалем констатував, «що, мабуть, і справді «нема пророка у своїй країні». Французи, які відвідували Київ, записали на плівку всю літургію у виконанні хору Гайдая. Співвітчизники ж його зробити цього не забажали – і втратили рідкісний скарб безповоротно». Михайло Петрович Гайдай – батько видатної української співачки Зої Гайдай (їй, народній артистці Радянського Союзу офіційна влада завжди дорікала «батьком-церковником» та частими відвідинами Володимирського собору). Михайло Гайдай помер у вересні 1965 року, на декілька місяців переживши дочку. Поховані вони поряд, на Байковому кладовищі.

Цього дня народився Сергій Якутович (1952-2017), український художник, графік, ілюстратор книжок. Походив з родини знаних українських художників – Георгія Якутовича та Оксани Павловської. Дитинство Сергія минуло у батьківській майстерні. Вже з 14 років юнак професійно займався мистецтвом. З 1976 року художник активно співпрацював з українськими видавництвами. До часів Незалежності він ілюструє чи не усю класику світової та вітчизняної літератури - загалом у доробку майстра 160 видань. Окрім того, Якутович випустив унікальну графічну серію з портретів усіх українських гетьманів. Досить помітні роботи митця і в кіно. Він був головним художником фільмів «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Іллєнка, телефільмів «Ще як ми були козаками», «Загублений рай», «Тарас Бульба» Володимира Бортка, «Поводир» Олеся Саніна. 

При цитировании и использовании каких-либо материалов в Интернете открытые для поисковых систем гиперссылки не ниже первого абзаца на «ukrinform.ru» — обязательны. Цитирование и использование материалов в офлайн-медиа, мобильных приложениях, SmartTV возможно только с письменного разрешения "ukrinform.ua". Материалы с пометкой «Реклама», «PR», а также материалы в блоке «Релизы» публикуются на правах рекламы, ответственность за их содержание несет рекламодатель.

© 2015-2018 Укринформ. Все права соблюдены.

Дизайн сайта — Студия «Laconica»
Расширенный поискСпрятать расширенный поиск
За период:
-